Він мовчки ішов, а його, ніби пса,
Гонили від хати до хати.
І думка пекла, мов кусала оса,
«Чим пузо сьогодні напхати?»
Бо літечком легше, кому за сто грам,
Кому за тарілочку супу,
То крадених цвяхів несе кілограм,
То гною розкидає купу…
А зараз недоля, ну, звісно ж, зима.
Не тіло, хоч душу зігріти!
Змахне він сльозу від людей крадькома.
І вип’є… «на хрестик»... до літа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402903
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2013
автор: Олена Іськова-Миклащук