Віє вітер буйнесенький, гуляє по полю…
У житті ніхто не знає, де зустріне долю.
Трапилося це давненько, в хуторі Більові,
Як покликали до церкви дзвони малинові
Та на празник, на престольний, у святу Пречисту…
То ж бувальщину цікаву хочу розповісти:
Один парубок достойний на святі гуляє.
Бачить- дівча молоденьке з-під брів поглядає.
Юне ще, та гонорове, підступитись – годі…
Лиш не має перепону молодечій вроді.
Ясен місяць усміхався, виглядав з-за хмари.
Зорі ясно засвітили закоханій парі.
Та не довго довелося любитись- кохатись.
Прийшла звістка- парубкові іти у солдати…
Вітер в гаю повіває, дерева колише…
Кожен день Євген до Раї довгі листи пише.
Отаке воно кохання – не дає спокою.
Рая ж вірненько чекає з війська свою долю.
Дочекалась, повінчались, зросли діти й внуки.
Бо кохання, Богом дане, не знає розлуки.
Пролетіло літ немало, любов не згасає,
Тож нехай іх в щасті й мирі Бог благословляє!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403165
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2013
автор: Тамара Шкіндер