Наснилися вікну пташки,
мов сніг лапатий, білі-білі.
Вікно проснутися не вміло
і довго у пітьму зотлілу
текло багаттям боязким.
І ніч ішла на ту іскрінь,
аж розступалися замети.
І колихали білі смерті
на небі, навзнак розпростертім,
звізди розкаяної тінь.
І яв, гаряча і жива,
так гірко пахла білизною,
твоїм волоссям і зимою,
де той, хто нас колись роздвоїв, –
тепер назад водно зшивав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403668
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2013
автор: Strannic