Холодний зимовий день. Кожен заклопотаний своїми справами. Сірі нагі вулиці без снігу, сірі пусті обличчя без емоцій. Здається, ніби у світі більше немає душі.
І ось назустріч мені прямує Усмішка. Вона сяє, затьмарює усі шаблонні погляди. Вона вирізняється, несе тепло, неначе солодке сонце з тисячею промінців. Вона не є вимушеною усмішкою, яку ми кидаємо при зустрічі з кимось, вона - Усмішка.
Скільки щирості в цьому маленькому жесті, скільки любові до навколишнього! Хіба це не зачаровує? Однак мало хто помічає і отримує її чудодійну силу.
І ось назустріч мені прямує Усмішка. Невже можна не закохатись у неї?! Одразу хочеться обійняти, ввібрати в себе всю енергію, всю ласку, всю ніжність такого маленького дива. А вона передається так раптово, що вже й сам ідеш по вулиці і посміхаєшся. На серці стає тепло, на устах - солодко. І ти продовжуєш йти, несучи свою усмішку іншим людям. Сам цього не усвідомлюючи, даруєш комусь щастя і тепло. Даруєш радість. Даруєш любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403949
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2013
автор: Комета