Дорога ця була довга і терниста.
Гуляв зі мною сніжний буревій.
А вздовж стоять дуби, спартанців триста,
Які давно знайшли свій упокій.
Туман засніжений в кінці…
А через нього ллється світло.
Мабуть всі предки там мої, і їх отці.
Чому їх згадують так рідко?
Може варто тут лишитись?
Серед дубів і стати триста першим.
Чи бажанню цьому не коритись?
Самі ми долю свою вершим.
Дорога з пекла, сповнена життя,
Куди повела ти мене?
Ріка ти чорна, і як струмок дзвінка,
Жахлива суть, що душу рве.
Я тут не лишусь і піду до кінця.
Хоч до нього ще далеко…
Хочу стати ближче до Творця…
Він не того відправив в пекло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404008
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2013
автор: noisyZ