Все що з"вязувало нас, те зв"яже нас повторно.
Я залишки останніх фраз позамальовую на чорно.
Нема метеликів і квітів, тебе нема, мене не стало...
Я всі голки із своїх нігтів, віддала, а тобі все мало!
Померкло сонце, небосхил в тумані тихо засинає,
Ти дивне світло запалив, яке в мені не затухає.
Під ноги падає ввесь світ, зірки собою стелять ложе
І я п"янію, як мій дід... це генетично в мене, схоже.
Сухе повітря у кімнаті пошкрябало мою горлянку.
Здійснились мрії, та не ті... Мої, мабуть прибудуть зранку.
Мій телефон не розривався, дзвонив колись мені лиш ти,
Всі інші (ті хто намагався), ішли та не змогли дійти.
Сни вкривають всіх навколо, а я рахую слоненят,
Ми фанту пили або колу, та час не повернеш назад.
Мотузка, мило й пара слів тобі записаних в блокноті...
Скажи чи цього ти хотів? Скажи тепер, а хочеш потім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404263
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2013
автор: ЕТ