Знов руки опустив, тягар згинає плечі,
Все валиться із рук, від відчаю кричу,
Не милий білий світ, ні найдорожчі речі,
Закрився у собі, сльоза бринить, мовчу…
Не клеїться ніщо, кругом одна наруга,
Дорога по житті вся в ямах і ярах,
Бажання в серці є ще поорати плугом,
Та крил немає вже, хоч був раніше птах.
По іншому ріка хлюпоче в берег сивий
І розкидає час морщини на лиці,
Не чую більше слів: “коханий”, “любий”, “милий”,
І котиться сльоза по дряблому лиці.
На двір біжить весна, тепло у душі кличе,
Хмаринки пронеслись, сіяє неба синь,
Повір у власні сили, звитяжний чоловіче,
Не буде в тебе більше життєвих потрясінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404326
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2013
автор: Віталій Назарук