Зелені коси нелюбленого степу,
Леткі думки через стежки.
Відбиті мрії, кинуті у Лету
На згарищах загублені казки.
І падати, летіти як сніги,
Шукати в собі радості й жалі,
Знайти шалену втіху навіки,
Заснути вранці й більше не прийти.
Ти хто ?Мій ангел білий?
Сонет Шекспіра?Світ Далі?
Молитва до Сікстинської Мадонни?
Чи матері величні образи?
Я не прийду хто б ти не був!
В нікуди кинуті плітки.
Проси мене жити, прости!
Піски засипали байдужість...
Сьогодні одягну тверезість.
Заабуду монументи і Моне,
Врубеля, Кафку, Генрі і тебе
І все щоє, усе мине.
Хмари палками розбудять світ
Ти- мій щоденний моноліт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404353
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2013
автор: Кавалева