Ох і тяжко мені жити та зовсім не мило,
Твоє личко моя мила так рано змарніло,
Коса твоя руса стала, як сніг біла,
Про щасливу долю ти мріяти любила.
Твою оселю старість ще минала,
В якій зимі ти довго так блукала,
По яких дорогах ти ходила,
Що так душу свою застудила.
За що нас доля розлучила, за віщо роз’єднала,
Ти не ходила б по тих зимах, марно не блукала,
Я б зігрів би твоє серце, та зігрів би душу,
А тепер, як ти марнієш я дивитись мушу.
Краще б я того не бачив, не чув і не знав,
За що нелюб твоє життя мила обікрав,
За що, за що скажіть люди ви нас розлучили,
Ми так щиро, ми так щиро кохали, любили.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/135-okh-i-tyazhko-meni-zhiti.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404673
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2013
автор: Антоніна Грицаюк