Вірш написаний за мотивами твору: "Останній подих… обірвалося життя…" АВТОР: Катерина Дмитрецька
***************************************
Буває якось бачиш таку сцену,
дитя людське бире щеня до себе,
І каже, - Мамо, подивись яке гарненьке,
яке маленьке і сіреньке,
А вушка в нього зовсім білі.
Візьмемо, мамо, в хату, дуже миле.
І серце мамине не втримає облогу,
від тої ніжності дитячої простої.
Ну добре, Катю, так тому і бути,
але сама його вигулювати мусиш!
Щеня від радості притиснулось до Катюши
і язичком своїм лизнуло її руки.
Так те щеня маленьким опинилось
в дитячій казці і росло тепер невпинно,
І роки ті минули дуже стрімко,
собака виросла з щеняти дуже швидко.
Почала в хаті мітити шпалери,
обдерла меблі і погризла двері,
Бо тож собака, їй потрібна воля,
не може вона жити тільки в домі.
Не витримали того в мати нерви,
собаку ту відправила за двері.
Стоїть самотній пес біля порогу,
а навкруги осіння вже погода.
Зима прийшла як ворог лютий,
у пса від холоду замерзли довгі вуха,
А зграї дворових собак навколо
вже гострять ікла, щоб встромити в нього.
Зацькований прийшов він до будинку,
де ще щеням приймали його взимку,
Та згасли всі останнії надії,
коли почув він з хати гавкотіння.
Не витримав такої він наруги,
хай краще б народився десь у лузі,
Хай краще б виріс він у зграї дикій,
щоб не дивитися ніколи людям в вічі.
Від болю того пес пішов нагнутий,
бродив дорогою неначе день минулий,
Думки його були оскаженілі,
лишень колеса фури помсту зупинили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404865
Рубрика: Вірші про тварин
дата надходження 28.02.2013
автор: Сергій Ранковий