І ніби ще занадто молода, щоб скроні посивіли
Ще пити б сонце зранку безтурботно
І у очах леліяти незнання
Так довго йшла на південь. А кругом одні мусони віють
І полягла невдач не перша сотня
І не одне несказане прощання
Сонце вбиває - як забагато, висушує до солі
Так само кохання, коли безмірне
Ти вмієш тільки так - в вир з головою
Квіти - метелики, лиш привязані корінням до землі
Так летіли б на вогонь, як на сонце
Ти в ньому догоріла, та чи зовсім?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404869
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2013
автор: Марамі