Гралися в піжмурки, ще й дуже вдало,
Вміло ховалися в сенсі життя.
Та відшукати простори замало,
Важче пройти, зрозуміти свій шлях.
Гралися в піжмурки, скажеш навіщо
Йшли крізь пітьму і густющий туман?
Падали мовчки, зринали в сон віщий,
Все рахували відмітки від ран?
Гралися в піжмурки, наче так треба,
Ніби щось дивне шукали в собі.
Хтось спланував, давши в руки потребу,
Взнати любов на розпутті орбіт.
Гралися в піжмурки, хоч й зовсім поряд,
Тільки мовчали, забувши про все.
Свій макрокосм у смарагдових зорях,
Хутко вміщали в непевних есе.
Гралися в піжмурки, ми ж не єдині,
Хто диво-перли зі дна діставав!
Хто мандрував із Морфеем донині,
В щирі скрижалі занісши слова.
Гралися в піжмурки, стрілися в небі,
Раптом знайшли свій доглянутий сад.
Янголи білі – лебідка і лебідь,
Щастям тримаючи вічності лад.
22:34, 27.02.2012 рік.
Зображення: www.preobrazenie.ucoz.ru
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404945
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2013
автор: yusey