Вилізти б на якусь хмаринку
і так там й сидіти
звісивши ноги
щоб ніхто не заважав
думати про хороше
щоб бачилось лише одне -
обличчя в рамці сонця
на якому усмішка Тієї
що змушує серце
битись в вирі Кохання
І тоді небо буде мені по коліна
а земля - в серці
неначе той Сад превічний
у якому МИ
впізнаємо одне одного
коли зійдуться
розведені мости
наших поглядів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405077
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2013
автор: Олександр Букатюк