Мене не відвідує світоч Жадан,
І чхати на це хотів Дереш,
Зібрав Ірванець свій важкий чемодан,
Згадав, що усі ми vivere* ж.
Зате у ночі серед зоряних снів,
Коли обіймають подушку,
Мені виливає все щастя і гнів,
Поет, що потрапив на мушку.
Скосити свій вік, щоб до правди тягтись
У жертву - всі слави й розваги,
І ти, Симоненку, відчуєш колись,
Всю міцність моєї поваги...
P.S. Я знаю, що я людина! Дякую!
Присвячено Василю Симоненку
*vivere - з лат.- "жити".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405515
Рубрика: Присвячення
дата надходження 02.03.2013
автор: Андрій Конопко