коли ти не знаєш
як впустити до свого тіла вітер
просто відчини вікно
і відкрий серце навстіж
він там загубиться
в безкінечному плетиві
твоїх весняних закоханостей
коли ти не знаєш
як впустити до свого серця людину
просто відкрий своє тіло
нехай бешкетують його руки й замріяності
про дім біля гір і море сповнене ніжності
приємне відчуття коли прокидаєшся
посеред втомленої ночі
щоб пересвідчитись що вона лежить поряд
що вона те чого чекалось усю безкінечність
обіймати і цілувати
засинати під втихомирене дихання неба
хапатись за мить як за останнє життя
хапатись за нас як за втрачений подих
це все що потрібно для нашої вірності
ця весна живе у наших легенях
давай варити каву
і брати зворотні квитки до літа
воно жевріє тиском під небом
я відчуваю його нестерпний прихід
на завтра передають нам приватну погоду
затишно і без надмірних відвертостей
вітер помірно закоханий
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405800
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2013
автор: Роман Штігер