Рідній людині душею весь віддавшись,
Просив у Бога щастя та тепла,
Коханням, сонцем ніжно називавши,
Серце не бачив .... що її із скла.
На всю порочність очі закривались,
Сліпе кохання – від нього сліпнем й ми,
Та чорні хмари швидко насувались,
Несли бездушність і трішечки ганьби.
Даремні спроби вигнати грішливість,
Хвилини щастя і ті коту під хвіст.
Кому потрібно це було ( скажіть) на милість?
Навіщо між серцями звівся міст?
Розвівся міст цей грішною душею,
Між нами прірва – не видно в неї дна,
Всі почуття сховались під землею,
Все марно – хоча й прийшла весна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405813
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2013
автор: Дядя Вова