Життя перетворюється в халепу.
Чому ми, дорослі, такі нестерпні?
Сховались за ширмами сарказму,
Невже справді не страшно нам смерті?
Не бачу в собі того оптимізму,
Вдаю радість. Давно не відверто,
Бо насмітили в душі. Так щедро.
Не порівняю життя більш із медом.
Ми зовсім не тими стали,
Дитячі мрії убили словами.
Ти відчуваєш? Тікають хмари.
Знайди мене своїми думками.
Не закривай обличчя руками.
Ми сядемо на знайомий камінь.
Лиш кілька слів і мов сотні шрамів.
Відпускаю. Минуле за нами.
Постійні печалі доводять до сказу,
І вже так все це мене дістало.
Та що за дурниці я постійно верзу?
Спокійна, що тихо собі покричала.
Від того легше не стало,
Тільки емоції загнала подалі.
Так треба. Вставай помалу.
Там хтось чекає тебе на вокзалі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405934
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2013
автор: Журавель Яна