Сумна ця суть і незбагненно тлінна.
Нещирість, що навкруг,тихо вбиває...
І всі тобі на цім шляху сумлінно
Життєву стежку брудом поливають.
Ніхто вам не перечить, я не святість...
Вінок лавровий я не одягаю.
Я не прошу вас, люди, розуміти.
Прошу всього лиш просто не чіпати.
Я в душу вашу не плюю, не гаджу
І на шляху ставати не збираюсь.
В брудній білизні вашій я не лажу,
Про вас чутками я не розкидаюсь.
Кожен живе по-совісті, як може.
Не вам мене судити, ви ж не Бог.
Чи впевнені в собі, що все в вас гоже?
Що чесний, чистий кожен той ваш крок.
Чи ви так звикли болем смакувати?
Чи ви так щиро забажали крові?
Та подавіться...
Що вам віддавати? Чи варті ви простої згадки в слові?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406073
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2013
автор: never