Ми розмовлятимемо на рівних
Тільки коли я помру, коханий.
Вживану душу приймуть за винну
І не спитають якого храму.
Рік пролетить - і забуду дотик,
Стане мабуть невимовно просто,
Я уподібнюсь твоїй істоті,
Звужу до крапки серцевий простір.
Що нам, порожнім, чужі образи?
Ми їх залишим живим, а доти
Має минути достатньо часу:
Тисяча дотиків — тисяча років.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406201
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2013
автор: Ольга Кричинська