Звелів сороченьку підняти, притулитись,
Весь ніжний, в очки - цьом, на спинку - дві долоні.
Пірнала в хмари дощові, весняні - близкість,
Котились хвилями нестримні дихи-дзво́ни.
Зненацька мати її гримнула за шторкою.
Ти, як приречена, відсторонилась, зломлена.
Та по животику вуста закараокали
Спонтанну пісню про жагуче і дозволене.
Ми далі більш не сороми́лись і не «тишкали».
А мати голосно, за крок від ліжка, дихала.
...До вітру потім йшов повз неї , мов принижений,
Донька́ ж ... навмисне мов, вела себе - «не тихою».
В тремтіннях дотиків сосочки розчинялися
Коктейльні полум,я кімнатні зойки повнили..
Бажа́нні пальчики в озерах-неосяжностях
Водили кола в унісон, у глиб, у вогнену!
P.S.
До ранку гулко водопади наші чомкались.
А вранці снідали, нашвидко, втрьох, безголосно.
Від, так доречних, в щічку раз - прощань матросних -
Рішуче й твердо відхилилася, відмовилась.
Спитала тільки, чи прийду́ ще? ...хльостом бджолістним.
05-06.03.13 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406557
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.03.2013
автор: Юхниця Євген