Чомусь досі в животі пече клубок тремтячих нервів.
Десь там,
під сонячним сплетінням ховаються усі страхи.
Я говоритиму до тебе
допики мій язик не стерпне,
не відповідай,
лиш слухай і мовчи.
Будь вільним слухачем сповіді моєї,
ти ще не чув і половини моїх слів.
Якби чув, змінив відсоток гордості своєї,
сміливу істину в своїх думках зігрів.
Та час іде, і з кожним днем все далі
тягнеться стежка нашої дороги.
Ще вчора ми були, а зараз на світанні
розсиплю попіл нашої тривоги.
Нема ні сорому,
ні каяття,
ні суму.
Усе згоріло й рознеслось за вітром.
Я в біле простерадло замотаю сумну думу
Здихаюсь її. Та ти не станеш свідком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406934
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2013
автор: Єва Августинова