Я ніколи не ставлю крапку,
Мабуть, тому, що впала у кому.
Ми не почнем все з початку,
Заздалегідь це відомо.
Я вдома, а втома від ліні.
Навчаюсь вбивати думки.
І ці чекання постійні
На не пролунавші дзвінки...
Навіщо гаяти час,
Коли скоро всім помирати?
Я хотіла щоб третій із нас
Міг тебе татом назвати.
Здається із вати мозок,
Все що кажу - несвідоме.
Потребую ще одну дозу
Щоб полетіти з балкону...
Он, ворони на горизонті,
Мабуть, по душу мою прилетіли.
З'їли серце і вже не голодні,
Решту тобі вони залишили.
То біль, мучить совість,
А спогад рве нерви.
Може вже досить?
Я хочу перерви!
07.03.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407081
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2013
автор: ЕТ