Від кохання мого,і від світла,що ллється із серця,
Скресне крига,що душу взяла у полон,
А ти просто люби,не шукай,не задумуйся,де я,
Ти відчуєш мене лиш від доторку теплих долонь…
Я ітиму з тобою по засніжених серця дорогах
І пробудиться ніжність,що заснула під снігом надій,
Вона подихом вітру торкнеться до личенька твого
Ти тоді зрозумієш,що ще досі так не любив….
Не любив і не жив…
Не летів стрімголов за весною,не тремтіло у грудях
від першого дотику рук
не кричав на ввесь світ,що не хочеш уже порятунку
від обіймів п»янких,і від болю коротких розлук.
Так зуміє кохати,лиш та,що призначена Богом,
Ти пізнаєш її серед тисячі інших облич,
Лише з нею найлегшою буде життєва дорога,
Вона прийде сама,ти лише за собою поклич.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407437
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2013
автор: Ольга Гордзій