У долонях матінки Землі, ми, немов ті діти малі,
Безтурботні й сліпі, тицяємося то туди, то сюди,
То грішимо, то молимося й боїмося бути в імлі,
Борсаємося в пелені, не розуміємо: де ж плоди?
Проходять тисячоліття, а ми не знаємо куди йти,
До якої життєвої та всепереможної мети?
Круті над безоднею для людської долі земні шляхи,
Одні пролітають над прірвою раз у раз, немов птахи,
А в інших обпалені крила й згасають у душі вогні,
На півшляху, на півпуті...Господи прости! Дай їм зрости,
Прости нерозумних людей й благослови, не будь в стороні,
Отче! Нас від самих себе, дурних, ти все ж таки, захисти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407735
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.03.2013
автор: Макієвська Наталія Є.