O світе мій! Я лиш твоя частинка,
Яка неначе зірка в небесах,
Яка немов в воді краплинка,
Неначе серед небосхилу птах.
Яка не хоче просто жити
І просто збавлювати час.
Яка лиш хоче в вічності творити
І залишитись в пам'яті у снах.
Щоб пам'ятали всі віки, народи,
Що я жила і дихала, як всі,
Переживала бурі та незгоди
І зустрічала ранки у росі.
І посміхалась ніжно, стиха
Тамуючи жорстокий біль
І не чекала довго лиха
Яке ужалить, наче джміль...
Та кого тішу я думками,
Кому розказую це все,
Якщо мене не стане з вами
То чи згадає хтось мене?
Чи скаже хтось про те, що було,
Про те, що я раніш жила,
І що ніколи б не забула
Шевченкові, святі слова!
Напевне ні ..., хоча, не знаю.
Що буде дальше в майбутті
Я тільки творчості шукаю,
Яка поможе у житті.
Яка підніме високо у гори,
І, як дитину, заколише в снах.
А в них же заспівають зорі,
Й сніжинки будуть в рукавах.
І піднімуться люди враз
Які були колись рабами ,
Які творили, і не раз
Всі почуття прикрасили словами,
Які писали про любов,
Про горе й біль народу,
Про щастя.Знову й знов
Усі писали, про природу,
А хто писав? Хто був титаном слова,
Кого читаємо завжди?
Про кого йде сьогодні мова ,,
В чиїй ми творчості збираємо плоди?
Це мій Шевченко! Мій, чи може хтось не згоден?!
Чи, може, заперечить хтось мені?
Своїм вважати може кожен
Якщо щось почерпне собі
Якщо читати буде терпеливо,
Не поспішати поперед рядків.
І говорити вголос та сміливо
Життя важке його, та чи не диво,
Не чудо було жить таким життям,
Хоча із злиднями йти вкрадливо
І жити з болем, каяттям
Хтось скаже - ні не диво!...
Та ми не можемо судити
Й складати кроки всі в роках
Він жив, він вмів любити,
І так, як всі, він бачив біль і страх?
Він був художником, й гордивсь
Не тим, що мазав лиш папір.
Він гордо уперед дивився,
І якщо можеш, то повір.
Він був, як ми, звичайно більш сміливий,
Бо пережив багато бід
І не був Україні зрадливий
Створив багато він робіт.
І він не знав, що буде знаменитий,
Що своїм словом він зворушить світ,
Що стане він такий талановитий.
Він ж не цурався людських втіх.
Любив вдягатись, веселитись,
З усмішкою іти в життя ,
І на портрет його не слід дивитись
Це погляд чийсь, це думка не твоя.
Бо кожен має думку свою
І в серці носить по-своєму спів
Шевченкового слова
Й мелодику його рядків!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408104
Рубрика: Присвячення
дата надходження 11.03.2013
автор: Альонушка