Придушений пащею зграї людей
На зморшках сирих залізниць,
Мов прооперований Прометей,
На тіло землі впав я ниць.
Печінка, як потягу перший гудок,-
На ранок життя знову п"є,
Пошарпане місто, мов гострий гвіздок,
Пронизує тіло моє.
Я кинусь навтьоки...Стривай-но, втікач!
Із пастки байдужих облич
Не вирветься жоден, ба навіть трюкач.
І на допомогу не клич.
По щедрій корості асфальтних доріг,
Як-небудь до дому дійшов,
І втоми хірург у мені переміг,
Наклавши зі снів товстий шов.
На ранок я знімлю задавнені шви.
Бадьорості свіжий халат
Вдягнувши на тіла нового церкви,
Суспільства знов питиму яд.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408218
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2013
автор: Олександр Обрій