(допрацьований твір, з доданою кінцівкою)
Ти – підходиш мені, про таку мріяв, й потяг – нестримний.
Ніжні руки заводять космічні й земні двигуни.
І сама вже кохаєш мене сонцем літнього Криму,
А волосся твоє обплітає снодіння весни.
Я ж ...супружньо – ніяк, й соціально тобі не гожуся.
Ти - проста, і радієш, як разом, за ручку, удвох.
І сторо́нишся дум про заводи, курорт і лангустів,
Та не хочеш той наітальянений, з винами, льох...
Вів останню розмову-пояснення довгу, безплідну.
Шепотіла: «Не любиш, ти зовсім не любиш мене...»
Обіймав, цілував, умовляв: «Зрозумій мене, рідна!“
Але полум,я перетворилось у штучне, скляне.
P.S.
Що далі? Чим закінчилось? Що розуміла пані?
...Так, інколи приходила, там...готувала зра́ння.
Й він з нею, як дитинкою...бадьоро, з пілкуванням.
10.03.13 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408236
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 12.03.2013
автор: Юхниця Євген