Ніч.Сон ніяк не приходить.Стільки було мрій.Розбились,розлетілись...
Щоб не розбудити домочадців,не засвічуючи світла в темряві,Анна вийшла на балкон.Вітер куйовдив їй волосся.Серце стискалося від болю,чи то від холоду,вітер пронизував її оголену душу.
Для дівчини велике щастя вийти заміж за добру порядну людину і не менше,бути прийнятою у тій родині. Згадалася свекруха Параска,проста собі жіночка з села,та з великим серцем і мудрою головою. Залягли в душу слова свекрухи,що з роками стали чарівними. "Ганусичко! Чи будеш мати моє щісті,щоб таку невістку мати,як донцю?- На те Анна відповіла:-Мабуть треба бути такою мудрою,як Ви мамо?-Маєш рацію донцю,але добре, як той розум ночує в головах обидвох!" - Яке то мучине життє! - Та чого так кажете мамо? Ой,дитино-своє особисте нещісті,то ще якось,але як діти зачинають свої муки та на твої плечі?- То гой,гой! І перед очима Анусі пролетіло все її життя,мов у тому калейдоскопі.
Доля...Доленько людська,непередбачлива,як те поле конем не об*їзджене. Чи могла собі подумати,що так складеться її доля.З дев*яти років осиротіла,без мами.В родині крім неї двійко старших-брат та сестра,що швидко пішли з дому.Вона ж змалечку вже мусіла,бо так себе привчила давала раду.Батько одружився вдруге,свої клопоти..Господь не полишає сиріт,своєю підкрепою,і ще змалечку дав дар майже до всього,і шила,і плела,все могла полагодити і до готування страв з дитинства мала хист,якось не було такої справи,щоб не могла,а чи не вміла. Мачуха з собою привела неповнолітню доньку,на чотири роки молодшу від Ані,то ж вся хатня робота звалилася на рученята підлітка.Дорослі по цілих днях на роботі. Прийде дівча зі школи,а їсти нічого,сяде поплаче,вкусить шматок хліба та й береться готувати. Якусь зупку зварить,чи кашу,а то начистить баняк картоплі,щоб для дорослих було,як повернуться з праці. А мачуха:"Батьку!-кричить,іди подивися,як наша золота дитина попрятала в хаті та ще й їсти приготувала!-підійде пригорне і поцілує Ганусю,а дитина на радощах від похвали,ще більше старається.Через ту родинну ситуацію надалі з Ганусі вийщла добра господиня. А як танцювала!
Пригадалися шкільні роки..На уроках фізкультури,/вчитель навіть підтримав її в цьому/,вчила однокласників танцювати вальс,танго,а потім
ТВІСТ,РОК-ЕН-РОЛ. Дівчисько 12-13 років,як виходила на середину залу,не дивлячись,що не була красунею,та гарно складена і як магнітом
притягувала до себе погляди.Була веселою,і не важливо,що на той час,
заскромно одягнена.Гардероб складався з учнівської форми /білого і чорного фартушків/,ще однієї спіднички,до якої вдягала футболку від
фізкультурної форми і все. Та,не дивлячись ні на що,її зауважили і запросили в гурток народного танцю,а потім і на бальні. З 14 років в після шкільний час,/а вчилася добре/,репетиції,виступи так,що в 16 років вже мала свідоцтво про закінчення хореографічної студії,що давало
право працювати на сцені,а чи клубним працівником.
Та складається в житті по-іншому. В зовсім юному віці-палке кохання з хлопцем зі своєї вулиці. Дуже полюбилася дівчина матері наре-
ченого,і та приклала зі свого боку старання та наполегливість на їхнє
швидке одруження.
Згадалося весілля...Як говорив татко,-Малим коштом обійшлося! Ануся сама вшила собі весільну сукню та вельон. Музика за-пів дарма,ящик
горілки,і грали та забавляли гостей до самого ранку. А гості - родина, знайомі родичів,яких молоді і не знали.З молоді тільки дві дружки і два
дружби. Припало весілля на свята-Василя,під старий Новий рік.Мороз,
сніжниця. Так намело,що не можливо дістатися до могилки матері на
цвинтарі.Дочка прийшла за благословінням.Люди казали:-як сніг у день весілля,то на гроші,достаток,добро для молодих.
Є поговірка:-"Якби молодість знала..." Не знала Ганна,які випробування та добро,чекають її в тім подружжі.Після весілля Степан іде в армію на два роки.Народився син Назарчик,до півтора року його сама виховувала. Повернувся чоловік після служби,та чомусь не відчува-лося і не бачилося з його боку відповідальності,ані підтримки. І зрозу-
міла ,що на далі ,раду треба самій давати.
Дуже мріяла вчитися - та як? Могла піти працювати в клуб,та маленька зарплатня! Почала і свекрухою:"Що робити? Як то далі має бути?" І ось одного дня свекруха зателефонувала і по змовницьки:"Рано абис у мене була,маю щось казати!" Що,що,а точність і пунктуальність у
мами то святе,для Анни теж,тим собі допали...Вже з порога з усмішкою
приступила:-Ганусичко,слухай!Як тобі абис пішла сі вчити на фриз*єра?
То добра і поплатна робота!Як собі, донцю, гадаєш, чи даш ради?-та певно,що дам,мамо.Я ще зі школи бралася всіх підстригати".-Ну то вже!-
Що вже мамо? Завтра підеш в парикмахерську до Льоні-жидка,що коло
Ратуші,скажеш,Геньо Баб*як післав,то він буде знати.Я все вже залатвила.Пів року і готово,лише не бійсі! Будеш,дитино,мати хліб у руках...Вивчилася. Робота пішла...Все в руках горіло.Заробляла добре,
сама забеспечувала свою сім*ю.А чоловік недбалюга,до чарки причастився.
Терпілося,надіялося на краще. Так тривало 22 роки... /Далі буде/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408266
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2013
автор: Вразлива