Свекруха,з свого боку,як могла впливала на сина,хотіла згладжувати
неприємні,конфліктні моменти. Та ба! Свого розуму через силу нікому не
запозичиш! Врешті одного одного дня сказала Анні:" Таки не маєш дитино з ким жити,то мій син і мені прикро,але не муч себе і діти - розійдітсі!"
Два роки опісля,на життєвому шляху зустріла хорошу людину.Чоловік по національності болгарин. Діти вже дорослі гадалося,що аж тепер заживе для себе. Щасливих дев*ять років спільного життя на Україні,а після ще стільки ж в Болгарії,та постійні втручання і незадоволення дітей,зробили свою справу.Почалися хвороби,переживання,постійні зривання і неплановані поїздки на Україну.
Довго вела боротьбу сама із собою. Чоловік був дуже доброю людиною,гарно відносився,любив.Його діти і внуки горнулися до неї. Та
чомусь те добро ще більш гнітило та нервувало,бо думками та жалем була
далеко,біля своїх. -Як там донька? Що у сина? Чи здорові внуки? Постійно причувалися голоси... А та остання розмова з маленьким внуком:"Юрасику?Ти пуханий,чи куханий,мій внучок?- насупився і з-під брів - Ти со бабуся? Я найкуханісий! Забура?Ха..ха..ха! А через деякий час чує голос внучки Олюні - Бабусю,я гальонда! Дай мені щось добленького гамати! Совість мучила,мов би у чомусь перед ними завинила. Тим своїм терзанням замучила, Анна, свого чоловіка.Розуміла,що багато років вже разом,що повинні би ту старість доживати вкупі. Та той черв*як,що їсть із середини,сточив серце-місце де живе кохання,повага,обов*язок,стало губкою,що попивала вологу сліз,неприємностей,хворіб та чвар..І прийшов момент вибору.Тут чи там? Залишила чоловіка!Повернулася.
Сиділа ввечері жінка за столом,пила чай,а за вікном осінній дощ з вітром,наспівували дуетом сумну мелодію відшумівших років,подій,що
так плавно починали відлітати в забуття. Вже й вона стала на стежину тужливої старості.Давно нема свекрухи Параски,та ті мудрі слова тепе-
рішніми подіями,мов повертаються з минулого,як ударом мокрого рушника
по плечах,такого мученого для неї сьогодення.Найгіршу біду людина сама собі сіднайде,шукаючи ніби добра...
Добра хотіла для дітей та спокою родинного,то й позбулася чоловіка,що своїм пияцтвом та сварками змордував усіх.Для добра не полишила на початку 90-х домівку,дітей і не поїхала на чужину,щоб заробити на старість якусь копійчину,ось і старість тепер старцівська.
Заради спокою,залишила і другого свого чоловіка, щоб ненараняти дітей,внуків. Потім в угоду синові пішла на компроміс відносно тої цілком непотрібної для неї роботи,що запропонував.То ж нічим добрим не закінчилося - стали ворогами. Шкодуючи хворобливу дочку, внучку, замешкали разом в одній квартирі.Несумістність,та непорозуміння чи то поколінь,а чи ті постійні нервові навантаження,що споводувалися хво-
робами,відкладали той негативний відбиток. І то все разом вже в поважний вік,щоденним накапуванням води мов зі зламаного крану.Крапля
по краплі в одну посудину. То ж чи не зальється то серце? Не втопиться в водяному потоці? Коли? А чи не в один момент!... / Буде далі.../
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409032
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2013
автор: Вразлива