Склянка тріснута на «до» і «після»,
надпита й зопалу кинута на постіль…
Нікому не потрібна розхристана на душу пісня,
все ллється з неї, хоч болю тріщин вже доволі досить.
Не питай мене, чи буде далі радість,
лиш не питай навіщо я відріжу сумнів.
Вже сонце низько,
вже низько совість, страх і заздрість,
ми поруч, ми вже зовсім близько…
Торкнулися дроту оголеними пальцями,
і наче по інерції заіскрилися серця.
Потекло нове щось капілярними канальцями,
розіп’ято прапор нового майбуття.
Тобі варто присвятити вічність,
для тебе світ лиш розкриває грані.
Прости мене, роздерта й грязна моя грішність,
прости, шляхи не завжди правильно обрані…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409071
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2013
автор: Єва Августинова