Коли вже станеш сильним, коли розкриєш крила,
Коли навколо тебе відкриються світи,
Тоді знайдеш багато того, що і не мріяв,
Але ніде у світі не знайдуться батьки.
В роботі і турботах закриєш свої очі,
І серце скам‘яніє від труднощів усіх,
Але, коли прорветься із пам‘яті тривога,
То серце, ніби брунька, розкриється тоді.
Тоді згадаєш мати, тоді згадаєш тата,
Усміхнені і щирі обійми дорогі,
І серце, мов на крилах, прорветься крізь ті грати,
Турботи і тривоги до рідної землі.
Приїдеш нерішучий, постоїш на порозі,
І тихо, мов би ніжно, постукаєш тоді.
І батько, або матір відкриють тобі двері,
Старенькі, але в серці все також молоді.
І так багато схочеш сказати, що не в силах
Промовити ні слова від почуття вини,
І груди, ніби камінь, стискає непосильний,
Язик, неначе ворог, по зрадницьки мовчить.
Тоді, як тільки очі по щирому вологі,
Сльоза, немов би опис, промовисто блищить,
Чоло своє ти вклониш і лагідно промовиш
Просте, але важливе, від щирості: «Привіт».
Спокійний, як раніше, твій тато стисне руку,
А мати, мов дитина, повисне на плечах.
І серце обімліє і схочеться кричати,
І плакати відверто у мами на очах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409251
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 15.03.2013
автор: Сергій Ранковий