Не знаю і не можу передати,
Що відчуваю, як заплаче мама.
Звичайно, треба міцно обійняти,
Хай сльози струменять собі зірками.
Поплач, мамусю, хочеш, то поплач,
Але благаю, хай лише від щастя.
Ну і нехай приходить біль нестач,
Але ти сильна. Ти не зможеш впасти.
Ти жінка - ідеальний парадокс:
Непереборна й ніжна, наче квітка.
Ти - мама. Найсильніший цей зв'язок,
Ти не спливеш, хай час спливає швидко.
Тому ти плач, якщо така потреба,
Хустинку не подам - сама стру сльози.
То й що, що за вікном похмуре небо?
Для тебе й на снігу цвітуть мімози.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409267
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2013
автор: Хвостатий Їжак