Сатинове небо стало надміру вологе, дихає дощем,
Дитинно плаче скляний світ, мов приречений на мовчання-втому.
Іди додому. Відсьогодні небо не лікує більше твій щем.
В нього теж є вихідні. І певно, саме час поставити кому.
Просто втомилось від чужих рук, щоденних прокльонів, дорікань,
Його судомить од нестерпно-солоних сліз, що не мають управи,
Пахне загубленою весною, меланхолійним духом трав,
Небо забагато знає таємниць і часом плаче молитвами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409338
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2013
автор: Квітка Надії