Обмеження думок, уяви,
Хвороба то велика вельми є:
Злетиш і вже кордони яви*
Вона відкрилася, та все всує.
Ось там відкриті двері навстіж,
Цвіте із яблук й апельсинів сад,
А ти своє «вопше» і «нафіг»,
Все «фу» та «фе» і дихаєш не в лад.
Не знала квітки полонини,
Шкода, Ельбрусу не пізнала ти
(Не мовлю про Перу вершини).
Виною ж – брак уяви висоти.
Жалкую щиро як людина.
Не певен, чи поможе відділ лор
Твоєму носу в затхлій скрині,
Твоїй уяві у догматів шпор.
* ява – у давньоукраїнській міфології – світ людей.
07.02. 12.16. автобус: Тернопіль – Чортків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409406
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2013
автор: Ярослав Дорожний