…як і всі:
я шукала у світі – Світла,
а знаходила – блиск…
при наближенні – він погасав,
над моїми палкими молитвами
сміючись:
щоразу зникав
блиск –
ілюзорно-лукав…
я вперто шукала
у світі – Світла!
пересипа́ла піски пустель
невтомно,
як порохи
чужих перина́стих постель,
бездомно…
я шукала у світі щастя:
і як завжди – назавжди…
а знаходи-ла –
дзеркала́:
блискучі плеса-поверхні
без води –
скляні і мертві
я шукала у людях тепла
і, нарешті, його знайшла:
у себе вдома –
сухих
гілок горіхових
назбирала,
голіруч наламала
і у пічці хатній
вогонь розвела –
роз-пала́ла…
…засміявся живий вогонь
радо:
«…ну, вмощуйся
і близенько тулись,
як колись, –
кохана моя
зрадо…»
і
з надійних його долонь
випурхнуло
Тепло
і Світло…
«…довго ж тебе, дитинонько,
не було…
далеко ж тебе, пташинонько,
світами носи-ло…»
тесаний татів столітній поріг
котом незалежним
під ноги ліг –
заступник і оберіг…
Світло й Тепло
під стелю бі́лену
вознеслося-потекло:
як у храмі
запахло
насушеними чебрецями,
любистками-чорнобривцями,
полина́ми…
не пожовклими перкаля́ми,
не злежаними
крепдешинами-си́тцями…
як у храмі! –
ожило бабціними молитва́ми,
маминими піснями –
народними,
словами одвічними і почуттями –
чесними і благородними…
…а знадвору зима
неодступна
гострим кігтем
вікна шкребе,
наполохані тіні
злякано стінами блудять...
світ
шукає тривожно себе -
в людях…
16.03.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409485
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2013
автор: Валя Савелюк