Ой, не сумуй же, душе весела,
і не до сміху – а ти не журись.
Доля недолю ще перемеле,
та не надійся тепер на колись.
Літа у вирій повідлітали,
даремно сняться сімнадцять літ.
Що юні роки не об’єднали,
те роз’єднає широкий світ.
Ніби й не нам сміялись весни,
наче й не мій у полі слід.
Не перев’язаний ще перевеслом,
все дожинаю останній сніп.
Все до стебла стeбло складалось,
ніби своє, а ніби й чуже.
Порозсівалось, порозліталось –
лелека щастячко не встереже.
I не повернеш, не надолужиш
ані чуже, ані своє.
Чого ж, душе моя, даремно тужиш?
Зозуля доленьку ще нам кує.
То ж не журися, душе козача,
і не до сміху – а ти веселись.
Жити не можна в світі інакше,
поки ще душі не нажились.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409494
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2013
автор: I.Teрен