З глибини неботворчого броду
Із безодні покійних сердець
З холоднечі, розбурхавши воду
Випливає русалка-малець
В неї вічка ще надто закриті,
Укриває луску жовтизна…
Та вже манить у сині блакиті
Вона юних хлопчин… дивина
Ще в утробі у матері, в ікрах
Всі русалки-зачатки хмільні
Вчаться бурхати мрії завітні
І манити у надра землі
От і зараз русалка доросла
Грає в сурми та пісні співа
На камінні вона чеше коси
Й виглядає наступних зівак
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409653
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.03.2013
автор: Троянда Пустелі