На полі стерня та солома,
Знать гарна пшеничка була...
Без компаса стежка знайома
Веде навпростець до села.
Три дні із північного краю
Летів за вагоном вагон
І скоро мене вже впізнає
Село моє,мій гарнізон.
Як хмара та сунеться стрімко!
Ще мить і народить грозу.
Земля,наче злякана жінка,
Розвіяну ловить косу.
Ось ніч,ніби чорна корова,
Закрила небесне вікно.
Враз блиснула з неба підкова
І тріснула неба сукно.
І злива вперіщила з ходу-
Промок з голови я до п'ят,
Немов би шубовснув у воду
В параднім мундирі солдат.
Та думи мої не тужливі,
Чого сумувать козаку?
Коли б то такі лише зливи
Шуміли на всьому віку.
І нащо я ті телеграми?..
Ех,краще б не встигли дійти!
Щоб не хвилювалася мама
І та,що писала листи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409746
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 17.03.2013
автор: Михайло Гончар