Зневірене життя,і з ним моя надія
І дух покинув, вже мене,
Та я ніхто, і звуть мене ніяк,
Розсудок мій став помутнілим,
Та страх поглинув, повністю мене .
Я не живу, але я все ж таки існую,
І подумки відходжу в небуття,
Хоч і мене туди ніхто не кличе,
Та шлях залишився один,
Пекельний та незрозумілий.
Над прірвою стою я кожен день ,
Мій шлях мов лезо бритви,
Але я знаю лиш одне ,
До поки, я собі потрібен,
До поки, ще бурлить в мені життя ,
Я буду жити та творити ,
На радість тільки тим, кому я буду ще, потрібен .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409812
Рубрика:
дата надходження 17.03.2013
автор: архангел