Вечірнє небо смутком огортає,
нестерпний біль знов темрява несе.
Немов примара, місяць виповзає,
охоплюючи поглядом усе.
Відчуваю дивну прохолоду,
наче поряд є щось не живе.
Та підсвідомо я вже знаю...
близьке майбутнє це моє.
Життя згасає швидко, й безупинно.
Останній подих, серця стук...і все.
Вона вже тут...її я відчуваю...
з собою забуття вона несе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409815
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2013
автор: Яна Хваль