В кутку під аркою сиділо троє чоловіків,одягнені теж своєрідно. Перший мав на собі сюртук ,в завужених споднях/брюках/ з напуском,що накривали більшу половину носка в черевиках. Другий кремезний з зарослою щетиною,в якійсь картатій сорочці,що виглядала з-під жилетки
брюки заправлені в чоботи з юхту.до лоску начищені. Третій худорлявий з вусиком під носом " а-ля Пілсуцький",на носі мав в округлій оправі окуляри.Одягнений він був трохи неохайно та відчувалося,що одяг на ньому дорогий,з-під маринарки /піджака/ виступав манжет не свіжовипраної сорочки та чорні мешти були наглянцовані. Коли приступив Назар,до столика неподалік від них,ті з
цікавістю подивилися в бік прибульця. З боку барної стойки/плоту/,почулося виразне покихування,це корчмар з широкою ус-
мішкою,за якою виблискувала золота фікса /коронка/,приязним рухом запрошував сісти. Через хвильку підлетів молодий служник /офіціант/,
підперезаний довгим бронзовим фартухом,з-під пояса якого визирав білий рушничок. Швидким, вправним порухом руки,ніби витираючи пил,пройшовся рушником по столі і з гречністю,нахилившись в дві поги-
белі і дивлячися очима, голодного пса,запитав:"Цо пан соб*є жонда?"-
з неприхованою цікавістю розглядав дивного замовника,підстриженого майже на голо,як рекрут перед войском,в цікавому одязі. На ногах незвичайні мешти,сині з білими шнурівками /кеди/,сподні /брюки/ дуже вільні зеленого кольору,поверха дивна кошуля/сорочка/ з рукавом мало до ліктя,згори вітрівка/курточка/.
Прибулець показав пальцем на кухоль пива,служник гречно кивнув,але не відходив і ніби чогось чекав.-Ага! Певно треба ще щось замовити?-майнуло в голові і він показав на тацю з канапками і два пальці. Служник надалі стояв,мов вкопаний ,за спиною не відходячи.
Мабуть такий в них порядок,щоб одразу за замовлення розраховуватися?-подумав і машинально запхав руку в кишеню вітрівки,де завжди тримав портмоне з грошима. Але там було пусто.Тоді привстав і встромив руку до задньої кишені в споднях,і там нічого. Дивуючись і нервуючи почав
витягати ключі,якісь рахунки,чек за товар та грошей не було. Служ-
ник спочатку розгублено,а потім з тінню недовіри і саркастичною пос-
мішкою в очах,припідняв голову і подивився в бік господаря,здви-
гуючи плечми. "Чи пан плаці?"-перепитав хлопець. Прибулець то білів,то червонів,по спині ,відчув,як котиться піт. В такій дурній
ситуації ще себе ніколи не пам*ятав. Думки крутилися в голові хаотично з наростаючою швидкістю...
Нараз вхідні двері відчинилися,і на порозі став підліток 15-16 років,з кошиком в руці.Вже хотів направитися в бік корчмаря,але ковзнувши поглядом на служника усміхаючись і киваючи,пішов до столика в бік прибульця. З цікавістю враз почав розглядати незна-йомця і змінився на обличчі,випалив:"Чему, пан Ярослав, так дзівнє
вигльонда?"-У прибульця відлягло від серця-,Слава Богу,що хоч одна людина його знає! На думку й не прийшло,що його з кимось сплутали.
Як звичайно,бо від природи ,Назар, мав дар орієнтуватися в неординарних ситуаціях,з наскоком звернувся до малого:"Слухай,братан
позич пару рублів,портмоне вдома забув!" Хлопчина вибалушив очі від здивування,не розуміючи,що від нього хочуть.Подивився в бік служника,який здвигав раменами та потираючи пальцями,показував на прибульця,даючи зрозуміти,що той немає грошей. Хлопчак запхав два пальці в маленьку кишеньку жакета і витягши якусь незрозумілу куп*юру
покрутив перед очима і ховаючи назад,сказав:"Пшепрашам,алє в*єнце
нєма,а те пані Зембіцка дала жеби купіл вендліне /шинку/ і булечкі до
сняданя." На то підішов до столика сам корчмар і з елейною усмішкою
та кланячися зі словами:-Пшепрашам пана!Нєма справи! П*єнендзи/гроші/дрігім разем!-і відійшов на своє місце.
Броню! Хоць ту! Маш вшистко зрехтуване!-і подав пакет,загорнутий в бібулковий папір. Хлопчина поставив його в кошик і подав куп*юру.
Корчмар витягнув з-під ляди,чи то книжку,чи то зошит,трохи вже зайо-
лозиний і щось в нім відмітив,потім ще раз підняв голову в бік прибульця і щось занотував. Пиво вже не манило і канапка не лізла до рота,та щоб прикрити своє збудження і зібратися з думками,низько нахилився над столом,з-під брів поглядаючи на навколишніх. Хлопчак з
кошиком,вже було направився до дверей,та крутонувся на п*яті як в*юн,підлетів до столика прибульця.- То я пов*єм матце,же пан Ярек,юш вруціл?0запитав,заглядаючи в вічі,малий." Окей!"-махнув рукою прибулець і по-дружньому поплескав хлопчину по плечі.Той спан-
теличено позадкував з дурноватою посмішкою на обличчі,вдягаючи на голову картуза. Двері за ним зачинилися.
Якийсь час в залі стояла тиша,потім з-за столика під аркою почу-
лася розмова:"Попач Риську! То ярослав Зембіцкі,-певнє вруціл з Америкі,для тего ма певнє тен вигльонд і такє убранє..-сказав той перший,а інший з вусиками "а-ля Пілсуцький",витягнув шию і приблизивши пальцем окуляри до носа,нараз усміхнувся,кажучи:"Жече-
вісьцє!",поривався встати в бік прибульця,але той кремезний третій в картатій сорочці і в чоботях,якось з недовірою і ніби зі злістю в
очах вимовив:!Успокуйсє!То нєможлівє!".-Чему?-запитав той пкрший в сюртуку і враз якби щось згадав сів і призадумався. В його уяві про-
майнуло дитинство і юність,яку провели разом зприбульцем.Ярослав Зембіцкі,на вулиці звали Ярек,був улюблецем молоді,славився відвагою і винахідливістю.Співав в церковному хорі і першим із донолітків, їхнього містечка,отримав в Самборі,освіту писаря-ревізора.
Родина Зембіцкіх була заможною,не дивлячись,що в сім*ї росло семеро дітей,/4 хлопці і 3 дівчини/,Старшу дочку Марію також відправили до Львова де вивчилася на вчительку. Батько Микола мав посаду /війта/ голови в м Богородчанах.Під Мочарами мали понад 10
моргів/гектарів/ поля, і під селищем Пасічна 10 моргів саду. Родина мала невеликий маєток в Богородчанах і в Станіславові будиночок,як
/посаг мами пані Вільгельміни/-на Новому Світі. Мати Вільгельміна-"білої кості",з походження графів в третьому поколінні. Її дідом
був граф Фон-Дерлович. Пані Вільгельміна дуже інтелігентна,зразкова господиня,дім і діти,все було ідеально доглянуто. Чоловім Микола Зембіцкі,був так трохи по натурі деспотичний,цілий час керував людьми й челяддю,яку наймали за доглядом господарки. В господарстві -коні,корови,свині і всяка пташність.В стодолі стояв фіакр /велика колісниця/,на якому щонеділі і в свята вся родина їхала до церкви.
То ж в прислузі було понад п*ятеро людей. Готувала їжу сама господиня
і також власноруч доїла корів. Ярек-наймолодший і найулюбленіший із
синів,любимчик мами. /Далі буде.../
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409938
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2013
автор: Вразлива