Гірчить любов синцями під очима,
Поламаними ребрами пече.
Якби сама…(є діти за плечима)
Тепер уже від долі не втечеш.
Змивалась врода гіркими сльозами,
Впліталась болем в коси сивина.
Молилася щодня під образами,
Питала Бога:»В чім її вина?»
Він же божився до кінця любити,
Усе життя носити на руках…
Тепер лиш знає: Їсти… Пити… Бити…
Не раз вже ночувала в будяках.
Не раз уже тікала з діточками
По снігу в завірюху босоніж.
Ставала кров у жилах грудочками,
Коли у люті брався він за ніж.
Втекла б із пекла, з вічної гризоти..
Куди підеш із дрібними дітьми???
Нема освіти, дому, ні роботи—
Немає світла у кінці пітьми.
Усі турботи на тендітні плечі,
А в нього друзі, пиво та жінки.
Щодня у домі сварки й колотнечі,
По закутках заплакані дітки.
Здається з болю серденько розірве!
Вогнем безвихідь душу обпіка!
Нема вже сил… Проте над краєм прірви
Тримає міцно крихітна рука.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409980
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2013
автор: Олена Іськова-Миклащук