Сніжинки падають до долу,
Думки рясніють в голові,
Чому немає його поряд,
А може правда у брехні?
До землі очі, совість мучить
Він ніби жив тоді дарма
Її нема,і якось сумно
І замість світла вже пітьма.
Вона проходить майже тихо,
Крізь парк, кафе і милий сквер,
Їй все напоминає літо
Його і тихий шепіт зір.
Він знов ожив, тепер щасливий
Вона його більш не чека,
Ось так закінчилося літо,
Забрала їх з собой зима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410431
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2013
автор: не_твоя