По вулиці і по однім містечку
Назустріч майже йшли чоловіки.
Один знайшов у смітнику шкарпетку,
А другий їх купляв усі роки
Лиш за кордоном,в магазинах модних,
Краватки і костюми дорогі.
Уваги не звертав він на голодних,
Бо люди ці якісь йому чужі.
Багатий невдоволений,що доля
Несправедлива-їздити не міг.
А бідних так молився,бо квасоля
Така смачна.Такий смачний обід.
Його в притулку знову покормили,
І чобітки у смітнику знайшов.
Не муляли,їх майже не носили.
-О Боже мій!Поміг мені ти знов!
В притулку ще й знайшлась для нього ковдра,
На лавочці під ковдрою поспить.
І вже не буде ніч така предовга,
Спина вже в нього майже не болить!
-Я дякую тобі за все мій Боже!
Бо дали на вечерю хліба знов.
Я знаю,що рука твоя поможе,
Спасибі тобі Боже за любов!
А другий пішки йшов хвилин п"ятнадцять,
Бо джип в ремонті уже десять днів.
-О Боже,чом прохання не здійсняться?
Чи так ходити пішки я хотів?
Чому я відпустив всю охорону?
Чому ти мені Боже не поміг?
Несправедливо!Хочу мати знову
Мільйонів сто!Бо вже валюся з ніг.
На лавочці під Божим тільки небом
Лежав бідняк,вкривався,говорив:
-Спасибі Боже!Все,що мені треба-
Ти дав сьогодні,бо мене любив.
Він руки склав в молитві щирій,щирій.
-Спасибі,що ти їжу мені дав.
Що ноги мої босі не ходили...
А другий цього вечора лиш кляв...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410783
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.03.2013
автор: Відочка Вансель