Ні,не можу спати,ніч,як океан,
білі стіни хати світяться в туман.
Вийду в сад,пройдуся:роси й спориші...
Стану й подивлюся -тихо,ні душі.
Яблуні і вишні вітами сплелись:
ті ж вони,колишні,тільки я змінивсь.
Тільки я з літами,як од гілки лист,
ось прийду до мами,але вже як гість.
Не судилось стати в полі сіячем,
білі стіни хати будять тихий щем...
***
Не могу,не спится,ночь,как океан,
стены белой хаты светятся в туман.
Выйду в сад,пройдусь я:росы,спорыши...
стану осмотреться -тихо,ни души.
Яблони и вишни,как одна семья,
зелены как прежде -изменился я...
Только я с годами,с веточки листок,
гостем появляюсь к маме на порог.
Не судилось в поле сеятелем стать,
боль разлуки с домом в сердце не унять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410795
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2013
автор: Забава