Усе моє дитинство минуло на кінській фермі мого тата, де він розводив благородних скакунів. Мама була домогосподаркою, що присвятила все своє життя татові і мені, проте ніколи не шкодувала про це. Крім нас при фермі мешкала родина татового друга та компаньйона дядька Миколи, він був ветеринаром і допомагав батькові вирощувати здорових та дужих коней. Його дружина, тітка Мар’яна вела бухгалтерію цього спільного сімейного бізнесу. Вони були дуже добрі і лагідні до мене.
А от їх син, Роман, ніколи не мирився зі мною. Я була менша від нього і дорослі, як водиться, приділяли мені більше уваги, бавили, жалували. І йому одному доводилось відповідати за всі наші витівки та бешкети, в яких були винні обоє. Кому таке могло подобатись? Цей, як мені здавалось, нестерпний хлопчисько, постійно робив мені різні капості і при першій слушній нагоді дражнився: «Юлька, нюнька, дулька, шпулька!
Бе-е-е!» О, це була страшна образа і я сердито відповідала: «Зараз як дам, то вискочить мадам, а з мадам булька, а з бульки цибулька…» Дядько Микола, котрий часом, був свідком наших «чвар», ховав у вуса свою добру усмішку і казав: «Романе, не займай дитини, як виросте гарна дівка, сам од неї плакатимеш».
«Я? Та ніколи, ніколи, ніколи!»Відповідав той, несамовито вертячи головою,
Та роки минали. Поволі ми ставали дорослими. І коли у мене з’явився статус старшокласниці, Роман вже від’їздив до Києва вчитись на юриста. Як недивно, я сумувала за ним, а він навіть на канікулах не навідував нас. В цей час підшукував собі роботу і заробляв на свої студентські потреби, вважаючи, що таким чином допомагає батькам оплачувати свою дорогу освіту.
А я навчаючись у старших класах мріяла пов’язати своє майбутнє з кіньми, бо любила їх над усе. Тато був проти, казав, що не личить дівчині бути конюхом і радив подумати. Та й мама бажала для мене іншої долі. І тільки дядько Микола не вважав мою мрію безглуздою, бо для нього ці красиві, мужні тварини були наче власні діти, то він навчив мене любити та доглядати їх.
Наші коні не зростали для м’яса, чи брудного воза з вічно п’яним господарем. Їх забирали у школи верхової їзди, купували для приватних конюшень, а деякі з них ставали справжніми чемпіонами і завойовували призові місця на перегонах.
********PS
(Будь ласка шановні відвідувачі висловлюйте свої зауваження, побажання та критику, мені це необхідно, щоб знати, які зміни необхідно внести в текст)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411085
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2013
автор: пописуха