Між тобою і мною врізалися кілометри,
А між нами лежала дорога на тлі зими.
Потираю долоні й ховаю в обійми светра
А в повітрі опівніч. В повітрі незмінне МИ.
Кілометри шляхів. Чи ж єдиного, певно, шляху.
Із металу й асфальту мені розгортають путь.
Так хотілося крил. Почуватись людино-птахом,
Та усі розібрали, і їду тому, мабуть.
«Ковель-Київ» півсонний гість на нічнім вокзалі,
Я торкаюся пальцями криги вагонного скла.
Перехрестя доби – ліпший час, щоб податись далі.
Вкотре стати інакшою, гіршою, ніж була.
Триста двадцять чотири - багато це є чи мало?
Попільничка порожня. От знову та сама я.
«Здрастє, дєвушка, слухай,а чьо це в проході стала?
Ні прайті, нє праєхать» - Пробачте, - сказала я.
Знаєш, «Києве мій», твоє кредо – асимі_ляція
Голосів у тобі – як в мені надпочатих кіл
Це традиція, певно. Така скомпільована нація:
Потонути в тобі,розділивши себе навпіл.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411156
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 21.03.2013
автор: Рут