Ми літали з тобою в захмарних повітряних замках.
Спочивали від неба на лоні пругких споришів.
Зав’язала ти світ, моє сонечко, звабна коханка.
Тихим лагідним словом горнулась душа до душі.
Накували зозулі кохання сто літ і удачі.
І не вірилось нам, що у світі є місце журбі.
Згасли зорі на небі, коли тебе з іншим побачив.
Я спалив кораблі, не заглянувши в очі тобі.
Чорні краплі дощу на осіннім оголенім вітті,
І крізь шарпання вітру чийсь голос металом дзвенить-
“ТИ КОХАННЯ ЗГУБИВ! Воно вмерло для цілого світу!”
Гірко плакала осінь, і годі її зупинить.
Голос той, ніби кат, моє серце мордує невпинно.
До хреста прибиває мене на Голгофі сідій.
Одспівала любов журну пісню свою лебедину,
І завмер її звук на обірваних струнах надій.
І піду я в те місто, де сніг замітає дороги,
Сірі будні життя коротати в тенетах оман.
Там немає тепла. Там нема ні Любові, ні Бога,
Лише злото регоче, що все на цім світі - обман.
Рукотворні руїни у землю вросли вік за віком,
І скульптури стомились дірявить небесну блакить.
Я до статуй кричу , до сліпих, перекошених вікон-
Назовіть мені ціну, щоб нове кохання купить!
А скульптури мовчать. Лише льодом відсвічує мармур.
Де ж бо їм осягнуть таємниці людських почуттів...
За все золото світу любові не купиш ти. Марно!
А все інше - ерзац. Од віків і во віки віків.
Все повториться в світі. І двоє взялися за руки.
Погляд ясних очей. Ніжний дотик довірливих уст.
Вічна Пісня Пісень поведе їх крізь радість і муки...
Я квітневим дощем на закоханих тихо проллюсь.
І розкине весна перед ними зеленії шати.
Ніжні квіти конвалій складуться в вінки запашні.
Він шепне їй: кохаю тебе, й буду вічно кохати!
І ВОСКРЕСНЕ ЛЮБОВ!..І відляже від серця мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411439
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2013
автор: Валерій Голуб