Лети
Моє понівечене серце
Дотику ніжності аж до вбивства
Відчути дихання в останній раз
Ламані ритми самотності
Хто вигадав цю самотність?!
Я кричу і вмираю
Лети
Моя мрія ніколи не збудеться
Хоча в інших, можливо, збувається.
Защеміло нестерпно, і дихання
З грудей через раз
Так нестерпно, що аж до крові
І справді - щось темно-червоне
Немов світ - інший Рай
Тільки нічого не існує
Крім самотності -
Де ж тут Рай?!
Білі крила
Чорна кров
Бризнула на білі крила
Від того дотику
Від того погляду
Аморальність не має права
Якщо почуття - це почуття
І дотик нестерпно вбиває
Нагадує раннє літо
Ми так близько від гріха
Що варто мабуть забути
Та тільки неможливо.
Лети
Ти чуєш?
Ні, ми глухі
Поглинуті шаленим диханням
Наших душ, що так поряд.
Відчуваєш?
Електрозаряд по шкірі
Пронизує вбиває.
Дотик.
Лети.Нас більше немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411608
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 23.03.2013
автор: ErikasXe