Заходить сонце і блищить крізь шибку,
І розтікається від мирту тінь на стіл.
А потім майже сутінь,що не видко
Очей ікон і їхніх вигаданих тіл.
У стінах холод, вбрались килимами.
І закохалась в березень собі зима.
А темрява,як дама,зняла з себе рами,
Та я із себе тіло не змогла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411789
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2013
автор: Люба Скоробогата